якийсь такий настрій
що я просто
в захваті
від запаху дощу
і мені навіть байдуже
що твій новий світ
створений мною
занапащу
увійшовши навшпиньки
ходою свторення всесвіту
так ходила єва
по адамових ребрах
а може це вона і сотворила
небо
і землю за одно
а може єва
і є бог
хто ж тепер скаже
це було так давно
що тільки ставши
на кінчики пальців
можна згадати
усі покоління від єви
до мене
усіх жінок від єви до мене
і їх чоловіків
жерців
троянців
спартанців
гінців посланців
винуватців трагедій
й без траге дій
скільки їх було до тебе
допоки не став один
і я не стала навшпиньки
на твоїх ребрах
під дощем
занапастити легше
єва не шукала легких шляхів
що ж будеш першим
чий світ залишу
незайманим собою
зрештою
в ньому давно
давно багато моєї...
то ж стояти на твоїх
ребрах
так близько до серця
й не посміти до нього
ввійти
бо мені не байдуже
що твій світ
занапащено може бути
я не вчиню жодного зайвого
руху
якою б не була
ця дощова спокуса
спраглою
дотиків
дотиків
дотиків
за всі ці довгі
2 тисячі років
© Ольга Філіпова, 2014
